...
ПЦУ (все про релігію)
Страница: 1
Сообщений 1 страница 7 из 7
Поделиться26 мая, 2021г. 15:23:37
Джерело - https://www.facebook.com/Orthodox.in.Uk … 9229469855
Найбільше свято в Церкві Христовій – Пасха, Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Радість від цієї події живе у віках: починаючи з часів апостольських вона приходитиме до людства довіку. Ось чому з таким трепетом відгукується наше серце, коли ми чуємо прадавнє християнське вітання, благовістя святих апостолів, «що Господь воістину воскрес» (Лк. 24: 34).
Скільки радості й внутрішньої сили ми вкладаємо в ці кілька слів! Здається, що в світлий день Христового Воскресіння радіють не лише люди, але й все навколо, весь Всесвіт. Воскресіння Господнє – це основа і вінець нашої віри, це істина, яку почали благовістити жінки-мироносиці, а далі й апостоли. Тож ми, вітаючи одне одного словами «Христос Воскрес!», продовжуємо це благовістя.
Свято Пасхи – головна подія церковного року для всіх християн. Церква святкує його найдовше з усіх свят – протягом 40 днів, до свята Вознесіння Господнього. Протягом сорока днів ми вітаємо один одного пасхальним вітанням: «Христос Воскрес!» – і відповідаємо: «Воістину Воскрес!».
Вперше це привітання звучить у Великдень на початку пасхальної раннньої, далі священнослужителі вітають один одного. Також впродовж канону на ранній священники звершують кадіння і виходячи на солею (підвищену частину підлоги перед іконостасом), вітаються до вірних «Христос Воскрес!».
Існує ще традиція христосування, яка передбачає також і звичай братнього цілування – це давнє, ще від апостольських часів, знамення примирення й любові. Про цей звичай згадував у своїх творіннях і святитель Іоан Золотоустий у IV столітті. В кінці ранньої, після співу: «Один одного обіймімо, промовмо: «браття!» і тим, що ненавидять нас, простімо все заради воскресіння», всі віруючі починають вітатись одне з одним, промовляючи: «Христос воскрес!» і відповідаючи: «Воістину воскрес!» Це вітання також супроводжується цілуванням і даруванням пасхальних яєць, які є символом життя, воскресіння, перемоги. Слід також зазначити, що за звичаєм крашанки й писанки подають в руку, але не жбурляють, бо це є символ свята і зневажливе ставлення до нього не слід допускати.
Поделиться34 ноября, 2021г. 11:53:28
Джерело - https://www.facebook.com/Orthodox.in.Uk … 6861373753
Джерело - Православна Церква України (ФБ)
Коли близька нам людина помирає, ми відчуваємо біль і розпач. Адже втрачаємо можливість бути поруч, спілкуватися і вимушено надовго прощаємося з тими, кого любимо, – аж доки не зустрінемося з ними у вічному житті. І оскільки любов для нас нерозривно пов’язана із турботою, у своєму прагненні потурбуватися про душі померлих близьких український народ вдається до різного роду обрядів, подекуди змішуючи, як то кажуть, «грішне з праведним».
Однією з таких «поминальних» традицій є завішування дзеркал у домі. Часто це пояснюється тим, що душа людини нібито може «застрягнути» в них, «заблукавши у дзеркальному лабіринті». За іншою, не менш абсурдною версією, душа може «налякатися», не побачивши своєї тіні у відображенні. Та з Писання ми знаємо, що «дух тіла і кісток не має» (Лк. 24: 39), а отже, не зазирає до дзеркал, аби в них на себе дивитися.
Традиція завішувати дзеркала в будинку, де перебуває померлий, поширена у різних культурах і країнах, але не має нічого спільного з православною вірою. Адже в першу чергу вона засновується на забобонному страху перед «магічними» властивостями дзеркал, які здавна асоціюються з ворожіннями, «спілкуванням» із духами та відкриттям «дверей» до «потойбічних світів».
Подібно до побажання «земля пухом», склянки зі шматком хліба для покійного та інших «народних» поминальних традицій, завішування дзеркал є звичайним забобоном, який жодним чином не корисний для душі – ані померлого, ані того, хто таким забобонам довіряє. Адже такі «традиції» підміняють у свідомості людини православну віру марновірством, окультним сприйняттям дійсності.
Та ми насправді можемо дієво потурбуватися про своїх близьких, чиї душі предстануть на Суді перед Господом. Адже наші молитви за них і є прояв любові та турботи. Тож вшануймо їхню пам’ять своїми добрими вчинками та молитвами, просячи Бога про спасіння та вічний спокій для наших спочилих рідних, друзів і важливих для нас людей.
Поделиться421 декабря, 2021г. 16:10:08
Джерело - https://www.facebook.com/Orthodox.in.Uk … 0296662079
Картинки-привітання з іменинами, днем народження та днем ангела кожен із нас отримував у соціальних мережах. Комусь такий спосіб привітання подобається, а хтось надає перевагу простим особистим словам від душі. Часто наші близькі вітаючи прирівнюють іменини до дня ангела.
Отже, День народження – це світське свято, день, коли людина з’явилася на світ. Ця дата записана у свідоцтві про народження та всіх документах, і саме від неї відраховується вік людини.
Натомість день іменин – це день пам’яті святого-покровителя, внесений до церковного календаря. Він може бути спільним для багатьох людей, хрещених під одним іменем. Також це свято ще називають днем ангела.
Свята Церква називає іменини також днем тезоіменитства (однакового імені), коли вшановуються святий чи свята, ім‘я якого є таким самим, як у святкуючого.
Щодо дня ангела існує й інша традиція, хоча й маловідома. У Хрещенні людина народжується духовно, входячи до іншого, життя у вічності. Під час Таїнства Хрещення священник просить Господа приставити до охрещуваного «ангела світлого», який охоронятиме людину від зла та напастей. Тому день хрещення також називають днем ангела, адже цього дня людина отримує свого ангела-охоронителя, який оберігатиме її протягом життя та до якого вона звертатиметься у молитві.
Однак переважна більшість ототожнює день ангела з днем іменин.
Підсумовуючи:
* День народження – день, коли людина народилася
* Іменини – день пам’яті святого-покровителя, на честь якого вас назвали
* День ангела – день, коли її охрестили, але не буде образою якщо ви в день іменин привітаєте й з днем ангела.
Варто розрізняти ці свята та завжди знати, що саме ви святкуєте. Адже свідоме ставлення до життя допомагає зростати духовно та зміцнюватися у вірі.
Поделиться521 декабря, 2021г. 16:13:19
Джерело - https://www.facebook.com/Orthodox.in.Uk … 0564515389
Саме з неопалимою купиною асоціюється стійке, непорушне й те, що не пояснюється земними законами природи. «Неопалимою купиною» поетично називають і нашу Україну, яку віками намагалися знищити, яку грабували, завойовували, переписували історію, відбирали мову, морили людей голодом… Але попри все наша Батьківщина продовжує існувати й розвиватися.
Цей вислів походить зі Старого Завіту, з П'ятикнижжя Мойсеєвого. Там ми можемо прочитати про зустріч Мойсея з Господом. Одного разу він повів отару овець далеко в пустелю і прийшов до гори Божої, Синаю: «І явився йому ангел Господній у полум’ї вогню з середини тернового куща. І побачив він, що терновий кущ горить вогнем, але кущ не згорає» (Вих. 3: 2). Коли Мойсей вирішив підійти ближче і подивитися на це велике чудо, Бог із середини куща промовив до нього: «Мойсею! Мойсею! Він сказав: ось я, [Господи]! І сказав Бог: не підходь сюди; зніми взуття твоє з ніг твоїх, тому що місце, на якому ти стоїш, є земля свята» (Вих. 3: 4 – 5). Господь, звертаючись до Мойсея, сказав, що бачив страждання народу Ізраїля в Єгипті та почув прохання про волю. Відтак Він закликав Мойсея здійснити велику місію: «Отже, піди: Я пошлю тебе до фараона [царя Єгипетського]; і виведи із Єгипту народ Мій, синів Ізраїлевих» (Вих. 3:10).
Отож, неопалимою купиною в Біблії іменується незгораючий кущ, в якому Мойсею явився Бог. У Старому Завіті Бог поставав перед людьми у символічних образах, даючи можливість людині таким чином пізнати Його присутність через різні дії та прояви. І до сьогодні вислів «неопалима купина» символізує стійкість та незнищенність.
У IV столітті римська імператриця – свята рівноапостольна Олена, будучи ревною християнкою, вирішила увіковічнити пам'ять про цю подію. На місці зустрічі Мойсея з Богом вона звеліла побудувати святиню, яка збереглася і до сьогодні. На території монастиря святої Катерини згідно Передання донині росте кущ і там же була написана ікона Богородиці «Неопалима Купина», де Пресвята Діва була зображена в червоному медальйоні серед палаючих тернових гілок. Адже явлення Бога у Старому Завіті прообразує також і народження Богоматір‘ю Спасителя, зачатого від Духа Святого, бо ставши Матір’ю Божою, Вона залишилася Дівою.
Подія зустрічі Мойсея з Богом нагадує, що Господь завжди чує нас і відповідає на наші прохання, навіть у, здавалося б, безвихідних ситуаціях. Тож нехай у наших душах повсякчас живе віра в Бога, і як та неопалима купина, – не обпікає, а зігріває серця любов’ю і запалює в них вогонь надії.
Поделиться621 декабря, 2021г. 16:14:11
Джерело - https://www.facebook.com/Orthodox.in.Uk … 2576175191
Автор допису: Православна Церква України
Напередодні 13 грудня, що є днем пам’яті святого апостола Андрія Першозваного, можна почути, що дівчата збираються «ворожити на Андрія». Існує повір’я, що «так можна зазирнути у своє майбутнє, дізнатися ім’я судженого та передбачити, чи щасливим буде подружнє життя». Насправді нічого спільного між днем пам’яті святого та ворожінням немає. Ворожіння, як і викликання духів померлих та інші види так званої магії, є гріхом і прямо забороняється у Слові Божому.
Традиція збиратися вечорами та ворожити з’явилися на наших землях ще в дохристиянські часи, задовго до того, як Свята Церква почала відзначати свято Андрія Першозваного. Тоді люди святкували язичницьке свято Калити. Це був день наприкінці року, коли, за віруваннями наших предків, можна було поспілкуватися із надприродними «силами». Під час цих обрядів молодь випікала великий корж «калиту», і в забавах стрибали, щоби вкусити це підвішене печиво. З появою християнства на наших землях у цей день – 13 грудня – почали відзначати день пам’яті святого апостола Андрія Першозваного. Проте за кількасот років не зникли і язичницькі традиції.
Християни вшановують святого Андрія Першозваного як апостола та послідовника Христа, який своє життя присвятив поширенню Слова Божого у світі. Зокрема, він першим приніс християнську віру на прадавні українські землі. За свою вірність Христові апостол зазнав мученицької смерті у грецькому місті Патри, до останньої хвилини свого земного життя проповідуючи про велику жертву Спасителя заради спасіння роду людського. Тож життя і діяння святого апостола не мають нічого спільного з язичницькими традиціями та ритуалами, і пов’язувати ці народні повір’я з днем його пам’яті не варто.
Тому, коли ми говоримо про ворожіння, забобони і прикмети на християнські свята, важливо пам’ятати, що це все маловір’я і прояви впливів лукавого. Спроби дізнатися про своє майбутнє, передбачити певні події − не принесуть душевного спокою та навіть можуть зашкодити, адже це гріх, який людина бере на свою душу. Варто пам’ятати, що явити майбутнє може лише Бог Своїм пророкам та святим. Ми ж як християни маємо з довірою віддавати себе у руки Господа в усьому, що стосується майбутнього, бо лише Йому воно відоме.
Пам’ятаймо, що забобонам не місце в істинній вірі в Бога: «Не звертайтеся до тих, хто викликає мертвих, і до чарівників не ходіть, і не доводьте себе до опоганення від них. Я Господь, Бог ваш» (Лев. 19: 31).
Поделиться721 декабря, 2021г. 16:32:45
https://www.facebook.com/Orthodox.in.Uk … 9936494779
Автор допису: Православна Церква України (29.10.2021)
Наприкінці жовтня вітрини багатьох українських магазинів, приміщення кафе, деяких освітніх закладів і хабів прикрашені павутинням, черепами та гарбузовими головами, а клуби планують гелловінські вечірки та концерти. «Свято монстрів та нечисті», Гелловін, запозичене із західної культури, рідко сприймається українцями всерйоз. Це своєрідна підстава повеселитися та розважитися, жартівливий костюмований карнавал, який нібито не несе жодної загрози.
Що ж таке Гелловін і чи можна його – бодай жартома – святкувати православному християнину?
Поширена думка, що сучасний Гелловін – своєрідний «нащадок» давнього кельтського свята збору урожаю Самайну, яке супроводжувалося жертвоприношеннями і асоціювалося зі смертю всього живого. Вважається, що з поширенням християнства в Ірландії язичницьке свято збіглося з Днем усіх святих у Католицькій Церкві, змішалося – і з часом перетворилося на сучасний Гелловін (Вечір усіх святих – All Hallows eve – Halloween). Проте той спосіб, в який зараз переважно відзначають Гелловін, ніяк не пов’язаний з християнськими традиціями. Звідси має коріння пристрасть сучасних неоязичників та сатанистів до цього «свята».
У сучасній формі це «свято» зародился лише у ХХ сторіччі в США – як яскрава «обгортка», проєкт, спершу покликаний «приборкати» вуличних хуліганів, і максимально комерціалізований з часом.
Чи означає це, що, подібно до інших комерціалізованих свят – «дня святого Валентина» чи Нового Року, – Гелловін сам по собі не несе ані користі, ані шкоди?
На жаль, ні.
Гелловінські вечірки, які багато людей сприймають просто як привід вдягти маскарадну маску й повеселитися, – це не просто спекуляція на яскравому й чарівному і спосіб підзаробити для підприємливих громадян. Учасники таких святкувань перевдягаються у образи різного роду нечистої сили, яка асоціюються зі смертю і потойбічним світом, чинить зло та несправедливість – упирів, вампірів, вурдалаків, зомбі тощо. Та християнин не може – навіть у жартівливому та ігровому контексті – асоціювати себе зі силами зла.
Під час Гелловіну відбувається романтизація смерті та злих сил. Адже таке зло – «нестрашне і привабливе», і це сприяє зняттю внутрішніх табу, впливає на моральні орієнтири людини. Змінюється саме ставлення до смерті – тоді як християнство є вірою в перемогу життя над смертю через воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, а не через жарти над злими силами.
Ми маємо завжди відчувати відповідальність за те, що відбувається навколо нас, і у першу чергу – за власні вчинки, навіть коли здається, що все, що ми робимо, ми робимо «жартома».
«Робiть, як дiти свiтла, бо плiд Духа є у всякiй добротi, праведностi та iстинi. Випробовуйте, що є угодне Боговi, i не берiть участи в неплiдних дiлах темряви» (Еф. 5: 8-11).
Страница: 1